Ольга Пономаренко

Ольга Михайлівна Пономаренко (Костяникова) народилася в селі Конопляновка Луганскоъ області. Закінчила Госпросветучилище м. Харкова. 25 років працювала у сфері культури, починала працювати в сільському клубі, потім завідуючою профспілковою бібліотекою, далі - старшим бібліотекарем.

Поезією захоплювалася з дитинства. Улюбленими поетами були і залишилися на все життя Пушкін, Байрон, Ахматова. Член Міжрегіональної спілки письменників України з 2003 року. З 2006 року - член літературного об'єднання ім. Бориса Горбатова. Вийшли в світ чотири збірки віршів і дитяча книжка.

Ольга Пономаренко непримиренна до будь-якої фальші, зла, пристосовництва, спекуляції на добрих почуттях: до всього того, що заважає людині жити чесно і плідно трудитися, піклуватися про своїх ближніх і взагалі про людей.

Книги Ольги Пономаренко свідчать про високу культуру моральності поетичного слова, про його силу і можливості торкнутися і сколихнути людську душу. А це під силу тільки справжньому таланту.

Про що б не писала поетеса, її вірші завжди щирі, сповнені любові передусім до природи, до її мешканців, до квітів і рідної землі, якій вона присвятила свій вірш:

«Песня»

Земля моей милой Попасной,
Подобной тебе не сыскать,
Ты, словно невеста, прекрасна,
Ты добрая, нежная мать.

И ветер разносит в чужие края:
Мой город, ты нежная юность моя.

Ложусь в изумрудные травы
И слушаю трель соловья.
Ему подпевают дубравы:
Попасная – песня моя.

И вместе со звездами радуюсь я:
Мой город, ты сладкая зрелость моя.

Вот тучи, разрезав косынку,
Послали дождинок букет.
Проснувшись с букетом в обнимку,
Земля прошептала: Привет!

Сливается с небом рулада моя:
Мой город, ты радость и гордость моя.

Люблю и целую дождинки,
По лужам бегу босиком.
Земля до последней песчинки
Мне кажется дивным цветком.

Кричу на весь мир, ничего не тая:
Мой город, ты добрая гавань моя.