Надія Ушакова

Надія Денисівна Ушакова народилася м. Попасна (1931 р.) в сім'ї інженера - будівельника. Навчалася в 43 школі (нині СШ № 20) і ходила в бібліотеку клубу залізничників. Тут вона вперше прочитала вірші Самуїла Яковича Маршака. І, за словами Надії Денисівни, саме вони вплинули на її творчість. Навчаючись у школі, вона запоєм читала вірші О.С. Пушкіна, дуже багато вчила напам'ять.

У роки Великої Вітчизняної війни евакуювалася в Кіровську область, селище Песковку разом з эвакогоспиталем №1821, де працювали батьки.

Після закінчення школи працювала піонервожатою в школі №44 (де нещодавно перебувала СШ№26). Оформляючи піонерські куточки вона писала вірші, речівки. Перший вірш, який Надія Денисівна вирішила опублікувати в районній газеті було теж на піонерську тему « Красный галстук». Потім працювала в інтернаті, Будинку піонерів режисером лялькового театру, закінчила Харківський університет ім. Горького історичний факультет, викладала історію у вечірній школі.

Поетеса стала одним з авторів колективної збірки «Ветер степных дорог». Протягом багатьох років - Надія Ушакова була активним членом літературного об'єднання ім. Горбатова. У 2000 році вийшов друком її збірка «Симфония души».

З нашим містом пов'язана все її життя. Тут народилася, вчилася, пам'ятає його квітучим, потім зруйнованим, раділа відродженню, його великим і малим перемогам. Біль і гордість за наше місто, його людей, надія на щасливе майбутнє звучить у її вірші:

«Попасная – родной мой город».

Попасная- родной мой город
Здесь родилась я и живу.
Всегда ты близок мне и дорог.
Тебя, Попасная, люблю.
За годы первых пятилеток
Ты из поселка город стал,
Как юноша, был молод, крепок,
Мужал и силы набирал.
Вдруг тучи солнце заслонили,
Ручьи горячие текли.
По радио нам сообщили:
«…Враги границу перешли.»
Народ советский – сплав особый, -
Умеет строить города,
Детей растить, пахать, как воин,
Дом защищать готов всегда.
И попасняне в строй единый
Влились с оружием в руках,
Остановить поход звериный,
Отсечь все лапы паука.
Фронт близился. Но сквозь невзгоды
Победу видели тогда,
Уехал госпиталь, заводы
Станки грузили в поезда.
Составы мчались в край таёжный,
Чтоб там в заснеженной дали
Кулак огромный и надежный
Для фронта выковать могли.
Под Сталинградом и под Курском
Кулак, как молот, перебил
Хребет чудовищу, да с хрустом –
Враг еле ноги уносил.
В Попасную – день долгожданный
Пришел в начале сентября,
Как праздник радостный, желанный –
Освобождение! Ура!
Два года дни чернее ночи,
Полны опасности, тревог.
Два года были своры волчьи,
Но удержаться враг не смог.
Как рана рваная лежала
Попасная среди полей
В обломках стен дворца, вокзала,
Домов, заводов, школ, камней.
Кирпич за кирпичом ложили –
Соль выступала на спине,
И раны быстро залечили,
Но не забыли о войне.
Народ упрямый – попасняне:
Рабочий, хлебороб, солдат –
Своим трудом он прославляет
Наш город. За тебя я рад.
Взметнули стрелы в небо краны,
Растут высотные дома.
Детсад «Березка», как с экрана,
Сошел к нам. Рада детвора!
Герои есть войны, труда,
Ученые есть и поэты.
На них равнение всегда.

Попасная – родной мой город.
Здесь родилась я и живу,
Всегда ты близок мне и дорог.
Тебя, Попасная люблю!